katria...

На початку цього тижня побувала в одному з інтернатів Львівщини.
Назбирала трохи свого вже невживаного одягу та взуття, залізла в інтернет подивитися куди б то все відвезти. Увагу привернув Буківський дитячий будинок-інтернат, в якому виховиється 74 дівчинки(з них 12 лежачих), віком від 5 до 35 років, з різними вадами розвитку (ДЦП, синдром Дауна, дибілізм ).
Знайшла їхній телефон, набрала перед тим як їхати, бо хотілося дітям щось гарного привезти. Після дзвінка виявилося, що вихованцям інтернату невистачає елементарного, памперсів, прокладок, пеленок. Закупила трохи того добра і вирушила з товаришкою в дорогу. Мала трохи острах, бо до цього в сиротинцях з неповносправними дітьми ще не бувала, але згодом виявилося, що нічого було переживати. Діти і персонал нас прийняти чудово, розпитували звідки ми, розглядали привезене, просили щоб ми пообіцяли, що приїдемо ще раз. Найцікавіше те, що їм не так цікаві були речі, одяг, як бажання поспілкуватися, побавитися. Поїздка вийшла чудова і принесла море задоволення, збираюся їхати ще раз, запрошую всіх бажаючих долучитися, в машині місце є, зараз напишу списки найнеобхідніших речей, можливо хтось чимось може допомогти.
Необхідні речі: памперси (20-50кг), прокладки, взуття, медична клейонка, матраци(дорослі). Не вистачає 15 ліжечок, починаю збирати на них поки власні кошти, можна долучатися.

Мобильный телефон – лучшее изобретение человечества. Так полагает большинство. Этот маленький атрибут двадцать первого века прочно обосновался в карманах бизнесменов, сумочках домохозяек и портфелях детей. Он хранит в своей памяти номера всех людей, с которыми мы встречались в последние годы. Тех, с кем общаемся каждый день, и тех, кому не позвоним уже никогда.
Мы больше не отключаем мобильник ночью и в выходные. Находясь «вне зоны доступа», включаем автоответчик. Живем, в любую секунду ожидая вызова. Нам кажется, так мы держим жизнь под контролем. И редко задумываемся над тем, что маленький аппарат – орудие управления нами.
Честолюбие и желание любой ценой оставаться в меинстриме удовлетворяются частотой звонков. Мы боимся тишины и длинных пауз. Мы ненавидим мобильник, если он подолгу молчит. Теряемся, когда он ломается или находится «вне связи». И нет сил самому по доброй воле остановить время.

В тому світі все дуже швидко крутиться і міняється, люди приходять, віддаляються, йдуть, деякі залишаються... Але там, де є спогади- слова не потрібні. Будь просто щаслива, я тебе дуже люблю!

Цікаво, чи вміє, всетаки, двоє людей дивитися в одну сторону? Так просто, взятися за руки і пройти цей життєвий шлях, без обману, зради, скандалів, побитих тарілок, з повагою один до одного і вмінням цінувати один одного, вмінням прокидатися кожного ранку і з першим поцілунком розуміти, що ось воно- Щастя і це не матеріальне багатство, це щось значно більше і значно цінніше...?

Моя киця випала з вікна,розтрощила пальці на одній лапці,зовсім не могла вставати на неї, вчора поїхали на операцію, їй пластини мали вставляти, приїжджаю додому, витягаю її з кошика,і охуїваю, їй прооперували здорову лапу. НУ ЯК ТАК МОЖНА? ЯК ВСТАВЛЯТИ ПЛАСТИНИ В ЗДОРОВУ ЛАПУ? НУ ВОНИ Ж ЛІКАРІ!!! Тепер бідака лежить і не встає на жодну лапку...далбайоби!

Мені рідко подобаються фільми, а тут під час перегляду аж захотілося такого
дикого бруталу))). УЛЬОТ!!! Дуже задоволена, що промінял науку на фільм;).

Сиджу, очі склеюються, але я далі сиджу, роблю вигляд, що ще в стані щось вивчити. Додумалася відкрити аську, а там 61 голубонький чоловічок, ну добре не спиться мені, але чому не спиться їм???

Ваше ставлення до зради в подружньому житті?

Чому майже всі це роблять?

Вийшла на балкон, вдихнула, відчула... там тепло, вона прийшла,перша тепла, весняна ніч.
Сонце залишило по собі багряний слід, кажани повилазили, сузір*я поставали на своє
звичне місце)))
А ви відчули її???

На минулих вихідних врешті вдалося відкрити сезон. Поїхали на Драгобрат. Снігу, як на таку пору року, навіть дуже мало, дошку покоцала більше, ніж за цілий минулий сезон, проте, задоволення отримала масу!!! Сонце, тепло, ульотні краєвиди, те, чим марила останні п*ять місяців... З 13-го маю їхати в Словаччину, сподіваюся, що з візою виканає і я, якщо не покатаюся по пухляку, то принаймі позависаю в парку.:)

Цілих два місяці не мала бажання тут щось писати. За той час все навколо встигло переплутатися і знову стати на свої місця. Отже, вітаю себе з поверненням, а вас, любі, з Новим Роком)))!!!

На носі визначний день суботи. Славиться він тим, що я вдруге за своє життя йду на весілля, але то таке, головна подія початку вікенду- це День Народження ліпшішої товаришки reggie_jungla, та й про це детальніше в наступних постах. Я от стикнулася з ВЕЛИКОЮ жіночою проблемою, у мене немає що одягнути на такі празники і це так висаджує...;(((.

( AutoQuest Lviv3 'The MaQtrix has you' )

Ну що ж, свято завершилося, тепер можна дружньо підбити підсумки.
Загалом, всьо було файно. Встигла побувати на Флюгерах, погуляти містом, не дійти на світлове шоу))). В будь-якому разі я залишилася задоволена. Вбивало єдине- люди. Як не соромно це визнавати, але культурний розвиток мешканців нашого Львова і прилеглих територій зовсім не співпадає з віком міста. Ну нічого, сподіваюся колись станемо гідними тої краси, яка нас оточує, головне щоб не було запізно.

Можливість вибору, яка вважається найвищим виявом свободи на землі, насправді є найбільшою неволею кожної людини. Ми зазвичай мусимо вибирати , навіть не вибираючи, ми вже робимо вибір не вибрати.
Що краще, переступити через всіх, зробити по своєму і бути щасливою, чи переступити через себе і зробити щасливими всіх навколо, проте, знати ціле життя, що зробила не свій вибір? Завжди думала, що власне "Я"- це другорядне, впершу чергу потрібно рахуватися з навколишніми. Зараз засумнівалася та чомусь видається, що зроблю так, як думала завжди...
Вибір- це обов*язковий іспит, який витримують далеко не всі. І вибір- це особлива відповідальність перед близькими і цілим людством...

Капці мені!!! До зими ще майже три місяці, можливість провести багато днів в Карпатах цього сезону буде мінімальна, Santa-Сruz випустив нову серію бордів, а я сидю за компом і вмираю... Так ковбасить, шо слів не вистачає. Хочу снігу!!!
П.С.: Оце моя дошка:



Santa-Cruz Cuna union (2005-2006)

А тепер гляньте на цю лялю цього року, вона палюбому THE BEST!!!:

Там, за вікном, вже осінь, літо промайнуло швидко, але було напрочуд гарним. В голові ціла купа спогадів,думок, планів. Вже хочу жовтого листя і хоч декілька справжніх, осінньо-сонячних днів...

Невже я знову вдома? Аж не віриться! На два тижні випала з буденного, шумного, запиленого і такого рідного львівського життя. Тепер не можу нарадітися поверненню, але певна, що за декілька днів знову захочу кудись зникнути. Такі ми всі, нам добре тільки там, де нас нема...;)

Ну нарешті, хоч трохи передиху від тієї сесії. Не можу сказати, що здала її успішно, точніше ще не здала, проте, встигла на першому курсі дожитися до двох комісій.:) Але не буду думати про погане, попереду майже два місяці відпочинку, який починається вже завтра.



Запрошуються всі бажаючі, сумно бути не може!!!